В даному випадку не варто багато говорити. Було в це в Україні – можна було б сказати що Блаттер на відкаті у китайських виробників. А так…. а так хто його зна.

Знайшов на ютубі ролік про BP та екологічну катастрофу в Штатах.

Тема обіцяє бути цікавою. Все ця катастрофа непросто так. Цікаво що далі – коли на сцену вийдуть герої, кооли їх рішення стане єдиним та безальтернативним? Коли загадкові добродії знову “врятують” світ? Я не надто відслідковую цей процес – але впевнений, що трансформації курсу євро жодним чином не пов’язані з катастрофою.

Невже справді, для виводу альтернативних джерел енергії та їх розкрутки потрібні такі жертви? Чи може насправді немає ніякої катастрофи? Чому Албанія – а чому ні?

Отак мене індексує Яндекс. Перше місце в пошуковому запиті – це, звичайно, почесно. Вважатиму що це нагорода за відвертість.

В будь-якому випадку формулювання запиту досі викликає посмішку.

За кілька годин до відльоту назад увімкнули СПБЧ.  Дивно, але я навіть не помітив тут сарказму.

Окремий всесвіт нету, як виявилось згодом, причетний до цього муз-реал-соцеконом-бля витвору. Ютуб на марші!

А починалось все з цього несмішного домашнього відео….

walk-in fridge – aaaaaaaaaaaaaa!!! Зачот!

Дивно, але малі діти чомусь дуже уважно дивляться саме рекламу! Серію роліків Хайнекен я дивлюсь як мала дитина!

Я ни разу за морем не был
Сердце тешит привычная мысль
Там такое же синее небо
И такая же сложная жизнь
Может там веселей и богаче
Ярче краски и лето теплей
Только так же от боли там плачут
Так же в муках рожают детей

Чомусь завжди здавалось що там – невідомо де – в напівміфічному цивілізованому світі  все по іншому, і всі інші. Але надибав таку от картинку та задумався. Мабуть проти природи не попреш. Навіть там.

p.s. Думав. Та зрозумів відмінність. Відмінність у відсотках виродків – іншими словами вони є усюди, проте в різній концентрації. Якщо перенестись на зображення – то у нас лівий рід мав би бути заповненим повністю, у НИХ там – лише один, та й того засранцем обізвали. Не розуміють вони що без нього вони не відчували б себе людьми.

Важка та неоднозначна наша доля. Доля бути українцями. А це означає мати 2 береги, мати 2 точки зору, мати більше одного, мати пантеон. Пантеон богів та ідолів, пантеон поглядів та думок, а точніше їх інтерпретацій… мати пантеон історії.

Мав нещастя та мужність переглядати Кісільова та Савіка з приводу дня побєди. Прикро, прикро та до сліз образливо мати отакі от політичні шоу в прямому розумінні. Ця країна в принципі шоу – а в додаток ще й ці євреї з москалями. І студія з плебеями що хоч раз в житті мають можливість натиснути заповітну “кнопку”, і бути почутими в аплодисментах, і на жаль жодного разу в справжній сльозі, котрої вимагає реальність.

Аспект політичний цього свята смердить гімном. Як сказав невідомий – я ненавиджу 2 речі – коли бляді співають про кохання, та коли політики говорять про віру.  Моральне уродство у виконанні Шуфричів, Симоненків та всієї …братії було на рівні.  Проституювання почуттями тих, хто знав що таке життя і смерть протягом долі секунд в прямому ефірі – це апогей блядства влади. Я не підтримую помаранчевих, від того не легше при регулярних поклонах виродків, котрі забудуть про свої слова вже завтра, від того не легше від уродства совісті при сперечанні хто кому більше дав.

Дивився парад в Москві. Трусіння п’яним біцепсом це лише блеф, – чомусь подумалось мені. Я втішився з того, що данєцкіє знайшли ту кількість металу в геніталіях не поїхати на парад до каратишок – їх бракувало в компанії Назарбаєвих, Алівих та інших резидентів.

Аспект історичний більш живий та не менш важкий. Чомусь відразу сюди приплітають Бандеру, УПА та протиставляють одних іншим. Можливо не варто хоча б на цьому будувати свою політичну аргументацію та позиціонування? Насправді цієї проблеми не існую серед людей – серед тих хто був по різні сторони барикад, а барикад було більше ніж 2. Насправді все просто – дайте можливість перенести це свято в рівень особистого. Адже насправді – офіційним, маю на увазі паради і пафос, його зробили лише в середині 60-их, та й то на взірець переможених – так так, саме по зразках нюрнбергських парадів. А до цього всі, хто переміг і вважав себе переможцем організовувались самотужки та згадували, поминали, і мабуть таки плакали та сміялись. Їм не потрібні були паради – вони раділи життю в повному розумінні цього слова.

Багато хочеться сказати. Але чи варто? Не варто мабуть перераховувати хто за що боровся по факту, рівно як і те хто в кінці кінців переміг. Дивно чути про закінчення війни загалом. Невже вона закінчилась?

І на останок. Аспект український та мій. Не хотілось змішувати проте не можу не згадати.  У мене, як і в багатьох з нас, в родині є предки з рядів бійців червоної армії та бійців УПА. Я хочу запитати у всіх хто знається в історії, політиці та… людських долях-  Як мені ставитись до дня побєди?

Можливо варто перенести погляди на сьогодення та майбутнє, а історію залишити історикам, а людські стосунки людям?

Схоже Єжи Лєц таки мав рацію. Ми якось надто по-хамськи дивимось на час, не усвідомлюючи того, що у нього більше влади. А тільки тоді, коли починаємо боятись поглядів годинника – намагаємось наздогнати втрачене.